У 1898 роцi в селi Криничувата (так тодi називалося селище) дiяла двокласна церковно- парафiяльна школа. Вона знаходилась в будiвлi, що була розташована на мiсцi теперішнього Будинку культури, а з 1900 року працювала мiністерська, як тодi називали, школа, тобто державна.

Згодом, за часи радянської влади, в селi вже функціонували три семирiчнi школи. Одна з них - в центрi села, на місцi теперiшнього магазину “М&D”, друга-Сичовська, як її називали-на 4 кварталi. Сичовською називали й за прiзвищем директора школи Сичова, який обiймав цю посаду протягом 40 рокiв. Третя школа знаходилась на 9 кварталi, її директором був Світинський.

3 1928 року школа набуває статусу середньої школи. Першим директором середньої школи був Махонiн Олексiй Пилипович. Старша ланка класiв у школi була платною. До вiйни школа складалась з трьох корпусiв. Це були колишнi будiвлi мiнiстерської, церковно-парафiяльної шкіл і будiвлi, яка була на мiсцi теперiшньої музичноi школи.

У школi нанчалося до 500 учнiв. Оскiльки не вистачало учнiвських мiсць i примiщень для класiв, занятгя у школi проводились у двi змiни. У першу змiну нанчались учнi молодших класів, у другу — старшокласники.

Бракувало й вчителiв. Тому з метою вирішення кадрової проблеми на двомісячні вчительськi курси в обласний центр посилали кращих учнiв — старшокласникiв. У першiй половинi дня молодi вчительки викладали у молодших класах, а у другiй — самi навчалися в середнiй школi. Такими вчительками i ученицями одночасно були Мельник Любов Йосипiвна, Марченко Марiя Василiвна, Цiвата Тетяна Iванiвна.

Працювати в школi, яка складалась з трьох корпусiв, було важко. Вчителям треба було встигати за перерву перейти в iншу будiвлю, приготувати до уроку клас. Та колектив вчителiв був працьовитим i завзятим.

Перший випуск учнiв середньої школи вiдбувся у 1937 роцi.

Нова школа була побудована у 1941 році (теперiшня середня школа №2). Але до вiйни вона так i не наповнилась дитячими голосами. З сорока двох випускників 1941 року двадцять сiм пiшли на фронт, десять з них — разом з класним керiвником i наставником Пономаренком О.Г. Частина випускників загинула, захищаючи рідну країну вiд фашистських загарбникiв. З приходом у серпнi 1941 року нiмецьких окупантiв заняття у школi припинились. Один iз корпусiв школи (там де була колишня мiнiстерська школа) згорiв, згорiпа i шкiльна бiблiотека. А нову будiвлю школи (теперiшня середня школа №2) зайняла німецька адміністрація під управу. Бiльшiсть вчителiв були призванi до лав Червоної армiї на передоднi окупацiт. Частина вчителiв на чолi з учителем математики Жежеруном С.А. була залишена у селi для пiдпiльної роботи. Група пiдпiльникiв нараховувала до 40 чоловiк. Та невдовзi за доносом зрадника підпільники були виявлені і заарештовані нiмцями. Частина з них була вивезена i розстріляна у плавнях бiля Кам’янського.

У жовтнi 1943 року на Криничанщину прийшло довгоочікуване визволення. Школа відновила навчання у наступному 1944 році. До 1966 року школа знаходилась у центрі селища в будiвлi теперiшньоi середньої школи №2. Другу i третю школи (на 4 i 9 кварталах) було закрито. У 1966 році школа вiдзначила новосілля у великiй триповерховiй будiвлi (теперiшнiй ЦУМ) i знаходилась там до 1988 року.

Навчальний 1988-89 рiк школа розпочала у сучасній будiвлi, яка була “народною будівлею” для жителiв селища. Всi організацiї району працювали на будiвництвi нової школи. Зараз у школi навчається бiля 800 учнiв i працює близько 50 вчителiв.

Вихованцi школи працюють в рiзних галузях народного господарства. Є серед них багато таких, хто захищав свою рiдну землю, прославив школу видатними успiхами в науцi, технiцi. Це Березовський Iван Павлович, який з вiдзнакою закiнчив школу, Дніпропетровський університет, став доктором фiлологiчних наук. Його перу належить бiльше 200 творiв. Горбунко Федiр Полiкарпович став доктором хiмiчних наук. Ревіко Григорiй Григорович пiд час війни, будучи льотчиком-винищувачем, захищав небо рiдної Криничанщини. Ткач Федiр Вiкторович став заслуженим артистом України, Левицький Володимир Олександрович - заслуженим лiкарем України, а Мельник Степан Васильович заслуженим художником України.